August 28th, 2013

hozar

Ретро, но вечно молодо


Я відчуваю близьку необхідність внутрішнього оновлення.
Я дістаю свого маленького друга, створюю нове повідомлення.
Напишу ті слова, що тобі не казав на наших з тобою побаченнях.
Напишу ті слова, що зараз для мене мають найбільше значення.
Про те, що ламає мене на шматки та складає, неначе мозаїку.
Про те, що кладе поетичні рядки під розкисле перо прозаїка.
Щоб ти знала й про те, як у серці мете нестерпно гаряча хурделиця,
З тіла рветься душа і по вістрю ножа нескінченною стрічкою стелиться.

Приспів:
Напишу SMS це технічний прогрес
Дає мені шанс на майбутнє.
Зведений в культ, цей малесенький пульт
Зєднує з тим, хто відсутній.
Напишу SMS від землі до небес
І з небес до землі пронесеться.
А коли долетить, хай, принаймні, на мить
Твоє серце частіше забється.

Я раніше про це тобі не говорив, бо якось не випадало можливості...
Але ні, ти не вір я цього не робив, бо просто не вистачало сміливості!
Безліч раз підбирав необхідні слова, щоб сказати при першій нагоді,
Та в останній момент всі слова забував і червонів, наче спійманий злодій.
Я щоночі не сплю від потоку думок ніяк не вдається заснути
І кручусь, і верчусь, і гарчу, наче вовк, ланцюгом до неволі прикутий...
Але прикро, що ти здатна відповісти лиш відвертим незадоволенням:
"Вибач мене за тон тільки мій телефон не читає твої повідомлення!.."
hozar

Опять Тартак


Спо... Споглядаю таку картину:
Кремезний дядько, напруживши спину,
Бреше з екрану про всякі штуки
Використовує дані науки

Він дуже хотів би, щоб ми йому вірили щиро
Щоб ми не сумнівались, що він тре нам правдиво
Щоб ми вдячно сприймали всілякі прогнози
І не помічали, що в нього заучені пози

Ось він ніби між іншим так щиро сміється
Він такий симпатяга, йому так здається
І то нічого, що в кульмінації супер-пупер промови
Він як завжди не знаходить потрібного слова

Але ми його бачим, ми його розуміємо
Ми йому співчуваємо, а співчувати ми вмієм
Йому по-своєму важко, він нещасна людина
Він мусить боротися за громадянина

Він так і працює і все ніби нормально,
Але якось вночі він просинається в спальні
І не може заснути, бо брехня ріже очі
А в дитинстві він на скрипку ходив "мєжду прочім"
Якби всі люди взяли гітари би
І заграли, і заспівали би
Під баяни і під цимбали би
Почуття свої повідкривали би

Може зразу було би диво би
Більше серце ніколи б нило би
Може сонце всім засвітило би
Всіх обігріло би
Є-є-є-є-є... О-йо-йо-йо-йой...

А ось інший дядько, він теж ніби нормальний,
Він сидить в телеекрані цілодобово буквально,
В нього правильна постава і довірливі очі,
Понад усе у всьому світі він нам сподобатися хоче.

Він нам втирається в довіру, хоче стати нашим другом,
А потім раптом нас лякає прихованим недугом.
Але він звісно ж нас врятує, він за наші купюри
Нам продасть супертаблетки або супермікстури.

І то не біда, що ми не ведемось, все-одно знайдуться бабульки,
Які віддадуть останні гроші за фуфлові пігулки.
А між іншим це була цілком нормальна дитина,
Він ходив в музичну школу на піаніно.

А хтось скаже : "А де ж мораль?" А немає моралі!
Бо неважливо чи ти в кедах, чи маєш модні сандалі
Чи ти є на посаді у банку, чи ти простий у школі вчитель
Кожен хоче життя своє без сорому прожити

Для цього треба пригадати, яка ти золота була дитина
І у собі відшукати оту маленьку людину.
Але це все якось дуже складно, якщо простіше сказати
То в житті найкраще просто ніколи не брехати. (Ага...
hozar

Квітка Цісик - Де ти тепер


Місто спить, згасли вогні,
Разом гуляли з тобою всю ніч ми.
Згадка прощання, перші признання.
Де тепер вони?

Ми гадали, зустрічі ждали,
Та пройшли ті дні.

Ти сказав: "І в час біди
Дружби такої ніхто не зітре з землі".
Довга розлука, віддалі мука,
Ти в душі завжди.

Даль побореш, все покинеш,
Прийдеш знов сюди.

Відгукнись! Де ти в цей час?
Знаю, ти згадував в горі мене не раз.
Весняні ночі стали коротші,
Тільки не для нас.

Все промине, в даль полине,
Наш любимий вальс.